МІСТА-САДИ ТА ПЕРЕДМІСТЯ-САДИ: ІСТОРІЯ, ПРИНЦИПИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ МІСТОБУДІВНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Сучасні процеси урбанізації посилюють протиріччя між необхідністю розвитку міст і потребою людини в контакті з природним середовищем. У цьому зв’язку актуальним стає звернення до концепції міста-саду, запропонованої Ебенезером Говардом наприкінці ХІХ століття [1], яка розглядається як одна з ключових ідей в історії містобудування. Метою статті є аналіз історичних передумов і принципів моделі міста-саду, а також оцінка перспектив застосування цих ідей у сучасних умовах сталого розвитку. Методологічна основа дослідження включає історико-аналітичний та компаративний методи, а також аналіз історичних (Лечворт, Велвін) і сучасних прикладів інноваційного озеленення (Bosco Verticale, One Central Park, Наньянзький технологічний університет, High Line Park) [6; 8].У результаті дослідження показано, що основні принципи міст-садів — функціональне зонування, обмежене зростання, самодостатність та інтеграція зеленої інфраструктури — залишаються затребуваними. Сучасні практики біофільного проєктування та зеленої архітектури (вертикальні сади, озеленені дахи, парки-реконверсії) розширюють і трансформують ідеї Говарда, зберігаючи їх значущість для ХХІ століття [7; 9]. Зроблено висновок, що концепція міста-саду може розглядатися як основа стратегій сталого містобудівного розвитку та формування здорового міського середовища майбутнього.