ФОРМОТВОРЕННЯ ТА МОДЕЛЮВАННЯ СКЛАДНИХ ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВИХ РІШЕНЬ І ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА КОМПОЗИЦІЙНЕ ПРОЕКТУВАННЯ У САКРАЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВІ ПІД ВПЛИВОМ СУЧАСНИХ КОНСТРУКТИВНИХ, BIM ТЕХНОЛОГІЙ ТА БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І МЕТОДИК ЇХ РО

Анотація

У статті розглянуто особливості сучасного формотворення сакральних споруд, зокрема храмів, мечетей, синагог, ступ та інших об'єктів релігійного призначення, в контексті новітніх будівельних технологій і конструктивних рішень. Актуальність теми зумовлена інтенсивними трансформаційними процесами в архітектурі, які охоплюють не лише функціональні аспекти, але й глибинні символічні, просторові та технологічні шари сакрального будівництва. Особлива увага приділяється впливу інноваційних будівельних матеріалів, композитних систем, високотехнологічних конструкцій та новітніх цифрових інструментів моделювання, що дозволяють переосмислити традиційні архітектурні форми сакральних споруд.

У ході дослідження виявлено, що цифрові технології – такі як параметричне моделювання, BIM-системи, алгоритмічне проектування – стали каталізаторами появи нових типів об’ємно-просторових композицій у сакральній архітектурі. Завдяки ним архітектори отримують можливість створювати форми, які раніше були майже недосяжними з конструктивної точки зору, зберігаючи при цьому глибинний символізм, духовність і зв’язок з релігійною традицією. Проведено порівняльний аналіз традиційних і сучасних типів об’ємно-просторових рішень, виявлено закономірності їх еволюції, окреслено характерні риси формотворення на різних етапах розвитку архітектурної думки.

Особливо акцентовано увагу на проблемах гармонізації інновацій із канонічними вимогами релігійної архітектури, збереження сакральної ієрархії простору, взаємодії сучасних матеріалів з усталеними стилістичними настановами. Стаття аналізує виклики, що постають перед архітекторами у XXI столітті в процесі адаптації сакрального середовища до нових соціальних, технологічних та екологічних реалій. Зокрема, розглянуто потребу у врахуванні сталих підходів до проектування, енергоефективності, інклюзивності простору, використанні відновлюваних ресурсів та гнучких конструкцій.

У результаті здійснено систематизацію основних тенденцій і перспектив розвитку сакральної архітектури в умовах цифрової епохи. Висновки статті можуть бути корисними для архітекторів, проектантів, дослідників теорії архітектури, культурологів і представників релігійних спільнот, які залучені до формування сучасного сакрального простору.