КОМБІНАТОРНІ ПІДХОДИ ФОРМОТВОРЕННЯ І МОДЕЛЮВАННЯ ДО ПРОЄКТУВАННЯ ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВИХ СТРУКТУР У КУЛЬТОВОМУ БУДІВНИЦТВІ ТА ВИДОВИЩНИХ СПОРУДАХ НА ОСНОВІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ СУЧАСНИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ НОВІТНІХ МАТЕРІАЛІВ, BIM ТЕХНОЛОГІЙ, З УРАХУВАННЯ

Анотація

У статті детально розглянуто сучасні комбінаторні підходи до архітектурного формотворення складних об’ємно-просторових структур у контексті культових споруд і видовищних об’єктів. Проаналізовано інноваційні конструктивні системи, які дозволяють створювати унікальні архітектурні форми, що поєднують технічну надійність із високою естетичною цінністю. Значна увага приділена застосуванню новітніх матеріалів, здатних забезпечити не лише міцність та довговічність конструкцій, але й сприяти покращенню акустичних характеристик внутрішніх просторів.

Досліджено просторово-акустичні параметри культових та видовищних споруд, оскільки саме вони значною мірою впливають на сприйняття і емоційний резонанс від архітектурного об’єкта. Розглянуто роль агрегативних рішень — комплексного поєднання окремих конструктивних елементів у єдину функціональну систему, що сприяє підвищенню як експлуатаційних характеристик, так і загальної гармонії простору.

У статті запропоновано систематизацію основних проблем, які виникають у процесі застосування таких інноваційних рішень. Ці проблеми поділено на конструктивно-технологічні, що стосуються вибору матеріалів і методів монтажу; акустичні — пов’язані з оптимізацією звукового середовища; просторово-композиційні — які визначають організацію і сприйняття внутрішніх та зовнішніх об’ємів; експлуатаційні, що охоплюють довговічність та обслуговування споруди; а також візуально-естетичні, які впливають на образність та символіку архітектурних форм.

Окреслено принципи оптимізації проєктних стратегій, які мають на меті підвищення функціональності культових та видовищних споруд, а також посилення їхнього емоційного впливу на користувачів і відвідувачів. Запропоновані рекомендації спрямовані на балансування між технічними вимогами та художньою експресією, що є ключовим у сучасній архітектурній практиці формоутворення складних агрегативних систем.