ІНТЕГРАЦІЯ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗАСАД У СУЧАСНУ АРХІТЕКТУРНО-ПРОЄКТНУ ПРАКТИКУ: РЕКОНСТРУКЦІЯ, РЕСТАВРАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ З УРАХУВАННЯМ РЕГІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМОУТВОРЕННЯ ПОВЕРХОНЬ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРИ

Анотація

В статті здійснено комплексний аналіз і систематизацію ключових проблем та бар’єрів, які виникають у процесі інтеграції чинних законодавчих засад у сучасну архітектурно-проєктну практику, що стосується реконструкції, реставрації та збереження об’єктів культурної спадщини. Наголошено на актуальності теми в умовах сучасних трансформацій міського середовища, активізації процесів оновлення історичних комплексів та необхідності їх гармонійного включення в урбаністичний простір. У дослідженні виділено п’ять основних груп проблем, які суттєво ускладнюють реалізацію повноцінної проєктної діяльності на об’єктах культурної спадщини. До них віднесено: нормативно-правові — що охоплюють прогалини у законодавстві, застарілі регламенти, відсутність гнучких інструментів адаптації пам’яток до сучасних потреб; організаційні — пов’язані з неузгодженістю між структурами охорони спадщини, відсутністю єдиних реєстрів, затягнутими процедурами погодження; проєктно-технологічні — що стосуються нестачі фахівців, недосконалості сучасних підходів до обстеження й моделювання історичних конструкцій, низького рівня цифровізації об’єктів; етично-культурні — пов’язані з втратою автентичності, нехтуванням історичними контекстами, недотриманням принципів збереження; та комунікаційно-суспільні — що виявляються у низькому рівні обізнаності громадян, недостатньому залученні місцевих спільнот до процесу прийняття рішень, конфліктах інтересів між інвесторами та охоронними органами.

Окрему увагу приділено розкриттю шляхів подолання зазначених бар’єрів, зокрема через вдосконалення комунікації між архітекторами, органами державної влади, місцевими громадами, інституціями охорони спадщини та експертним середовищем. Розглянуто практики європейських країн щодо регулювання реставраційних і проєктних робіт у контексті забезпечення сталого збереження культурної спадщини, що можуть бути адаптовані до українських умов. Наголошено на необхідності гармонізації національного законодавства з міжнародними документами, такими як Гаазька та Гранада конвенції, та створенні ефективного механізму реалізації правових норм на практиці. Запропоновані рекомендації спрямовані на формування сучасного інституційного середовища для якісного архітектурного проєктування, яке б поєднувало охоронні, містобудівні та культурні пріоритети в процесі трансформації історичного середовища.