ЕВОЛЮЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ІНКЛЮЗІЇ В ДБН УКРАЇНИ: ВІД ДОСТУПНОСТІ ДО УНІВЕРСАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз еволюції підходів до інклюзії в державних будівельних нормах України — від радянської параметричної моделі доступності до сучасної нормативної концепції, орієнтованої на універсальний дизайн. Показано, що в радянський період доступність не визнавалася самостійною соціально-просторовою категорією, а архітектурно-будівельне нормування ґрунтувалося на уніфікованій моделі «середньостатистичного користувача», що зумовлювало сегрегаційний характер просторових рішень. Проаналізовано трансформацію нормативного підходу в період незалежності України (1991–2018), коли вимоги доступності для маломобільних груп населення інтегрувалися до ДБН фрагментарно та зберігали допоміжний, технічний характер.

Окрему увагу приділено аналізу ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» та Зміни №1 (2022), які вперше інституціоналізували інклюзію як самостійний предмет нормативного регулювання. Встановлено, що новий ДБН суттєво розширив сферу застосування вимог доступності, посилив інженерну визначеність норм, а також інтегрував питання пожежної безпеки та евакуації осіб з інвалідністю. Водночас у порівнянні з західноєвропейською практикою (EN 17210:2021, ISO 21542:2011) український ДБН зберігає переважно параметричний характер і недостатньо орієнтований на функціональний результат та сценарії користування простором.

Обґрунтовано, що в умовах війни та масового зростання кількості осіб з інвалідністю в Україні подальша еволюція ДБН має відбуватися у напрямі поєднання параметричних вимог із функціонально-сценарним підходом, нормативного закріплення ретрофіту існуючої забудови, посилення когнітивної та психосоціальної доступності, а також інтеграції інклюзії з вимогами цивільного захисту.